Вибори в Молдові та Грузії: чому результат важливий для України

2024-й – рік виборів в різних країнах. Поряд з топ-подією року – виборами у США у листопаді, у жовтні вже відбулися вибори в Грузії та Молдові. УНІАН розбирався, чому ці події важливі для України.

Осінь 2024-го – багата на вибори. Зокрема перший тур президентської виборчої кампанії завершився в Молдові, а минулими вихідними відбулося голосування з обрання парламенту Грузії.

Обидві історії цікаві й важливі для України не лише через якусь давню “дружбу” чи сусідство, а й через намагання Російської Федерації вплинути на їх результати. На жаль, не безуспішно.

Російські “вуха” у виборах в Молдові

Перший тур президентської виборчої кампанії в Молдові відбувся не без скандалів. І попереду ще фінальне голосування. Вибори, які багато хто вважав для чинної президентки Майї Санду легкою прогулянкою (з огляду на високий рейтинг), ризикують перетворитися для неї на політичну катастрофу. Звичайно, відбувається це не без грошей Кремля та сприяння прихильників РФ в Молдові, зокрема з середовища місцевих олігархів.

Відео дня

“Молдовський олігарх Ілан Шор створив потужну мережу скупки голосів. Це близько 12% людей, які голосують за того, за кого вказують куратори від Шора. Тобто, люди просто голосують за гроші. Але це феномен не лише Молдови. Такі сітки можуть працювати на Балканах, в Туреччині, в Україні…”, – пояснює УНІАН керівник Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.

Річ у тім, що створення таких мереж виявилось достатньо ефективним, особливо, якщо мережу “правильно “заточити”.

“Тестування провели ще на місцевих виборах у Молдові. Були випадки, коли людину знімають з перегонів за рішенням суду, а наступного ранку куратори сітки вказують, за кого голосувати. Й інша людина, людина з нульовим рейтингом, нікому раніше невідома, отримує левову частку підтримки виборців, тому що на неї вказали куратори Шора”, – додає політолог.

Другою складовою нинішнього політичного успіху РФ у Молдові стала політична поведінка самої чинної президентки та її команди: “Санду випалила навколо себе всіх, хто міг політично підтримувати – попутників та союзників. Вона створила умови, за яких мала б знаходитися у блискучій самотності в електоральному полі. Вона не чує друзів, які могли би підставити плече у

реалізації ідей. Вона їх прибирає… Довіра до її політичного курсу явно підхрамує, довіра до політичної партії ПАС падає. Її команда робила з неї лідера, який веде країну кудись в Європу, а попутники та союзники максимально нейтралізовувалися”.

Віталій Кулик нагадує, що головний опонент Майї Санду – Александр Стояноглу, сам колишній член президентської команди. Тому, навіть не беручи до уваги паралельний референдум за зміни в Конституцію Молдови стосовно євроінтеграції, дії команди очільниці Молдови, разом зі щедрими грошовими “бонусами” для молдовських виборців з боку РФ, призвели до відсутності значного розриву на голосуванні в першому турі президентських перегонів.

“Для того, аби продовжувати реалізовувати курс, необхідно, аби запас був у 20%. Зараз перевага одного кандидата проти іншого – доволі умовна… Навіть якщо станеться чудо і Санду переможе, то матиме гігантські проблеми на наступних парламентських виборах”, – пояснює Кулик.

Програють усі – виграє Росія

Політичний аналітик Руслан Рохов погоджується з такою думкою та звертає увагу, що потенційний обʼєм виборців, яких намагатимуться мобілізувати в штабі Александра Стояноглу до другого туру, просто арифметично більше тих, кого буде намагатись мобілізувати штаб Майї Санду.

Другий момент – обидва кандидати не такі антагоністи, як це воліли б показати їх передвиборчі штаби: Стояноглу був генпрокурором, якого ставили на посаду при Санду, він не проти євроінтеграції, й не виглядає для багатьох страшною проблемою настільки, щоб йти на вибори, аби не допустити його до влади.

Але наслідком боротьби цих кандидатів може стати те, що Молдова упустить важливішу виборчу кампанію – парламентську. І Росії вдасться реалізувати тут “грузинський сценарій”.

“Всім зацікавленим сторонам потрібно терміново створювати умови для появи нових електорально рейтингових політичних партій в “центрі” та на правому “електоральному фланзі” Молдови, щоб не допустити формування проросійської коаліції в парламенті, куди за якихось дев’ять місяців будуть відбуватись вибори”, – додає Руслан Рохов.

Усе це, звісно, має та матиме наслідки для України. На думку Віталія Кулика, Молдова “може випасти з наших логістичних мереж поставок подвійного призначення, сільськогосподарської продукції”.

“Ми можемо отримати або неоднозначного партнера, або недружній режим”, – пояснює він.

Російсько-грузинська мрія

У Грузії, де на минулих вихідних відбувалося голосування на парламентських виборах, ситуація вже раніше була далека від того, що називається “євроінтеграційним курсом”. Всі колишні євроінтеграційні реформи та успіхи були нівельовані, а країна перетворилась на заповідних олігархату, керований з Москви. Попри те, що коаліція з близько 2 тисяч спостерігачів від різних організацій Грузії “My Vote” повідомила про численні порушення процедури голосування та фальсифікації при підрахунку голосів, попри те, що про неможливість визнання таких виборів заявила президентка країни Саломе Зурабішвілі, спостерігачі ОБСЄ “не побачили фальсифікації” виборів у Грузії, а виборча комісія зафіксувала перемогу правлячої партії “Грузинська мрія”.

“Це рівносильно підпорядкуванню Грузії Росії!”, – зазначила Зурабішвілі.

І з цим важко не погодитись. Адже тепер навіть обирати президента в цій країні будуть не громадяни, а члени виборчої колегії, зокрема депутати парламенту.

“Картина, що складається в Грузії, зрозуміла – вибори були вкрадені маріонетковим урядом Путіна в Тбілісі. Я підтримую народ Грузії, який відстоює свою свободу, свої права і своє майбутнє”, – зазначив колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон.

Проте ці окремі голоси, навіть впливові, ніхто, схоже, не чує. Адже, хоча опозиція в Грузії анонсує протести, роз’єднаність опонентів влади і слабкість їх політичних лідерів змушує сумніватися в тому, що революційна ситуація може обернутися в щось предметне.

“Грузинська опозиція розколота, в них немає загальнонаціональних лідерів. Грузинське суспільство не хоче повернення людей з команди Саакашвілі, а третьої сили не виникло”, – пояснює Віталій Кулик.

Додатково мінуснула опозицію динаміка російсько-української війни. На тлі недостатньої західної допомоги Україні, значна частина грузин, також маючи окуповані Росією території, просто бояться воювати з РФ. І на свідомість впливають передвиборчі картинки, які порівнюють розбомблений Маріуполь та Батумі…

Ідея світлого європейського майбутнього на цьому тлі ніяк не мобілізовує електорат. І програє якщо не російським грошам, то одній з базових емоцій – страху.

“Перед грузинами приблизно той самий вибір, як і багатьма слабкими державами: ціною за умовно прозахідний курс (умовно, тому що ні гарантій безпеки НАТО, ні ЄС все одно не бачити) буде реальним ризиком загибелі держави. Багато хто в Україні схильний це недооцінювати, посилаючись на те, що ми вистояли. Але, по-перше, війну ще закінчено; а, по-друге, шансів у Грузії менше… Безліч держав в історії робили вибір, розуміючи, що обирають не між добром і злом, а найменше зло”, – зазначає кандидат політичних наук Микола Капітоненко.

“Грузини, як і молдавани, бояться приходу війни на свою територію, бояться того що ситуація буде ускладнена втягненням країн у протистояння РФ. Вони не хочуть розморозки заморожених конфліктів – як Абхазія, Південна Осетія та Придністров’я, та віддають голоси за проросійські політичні сили, які обіцяють мир”, – додає Віталій Кулик.

Чому чужі вибори важливі для України

Грузію і Молдову об’єднує те, що Росія або через домовленості, або через підкуп повертає вплив на еліти цих країн. Навіщо?

По-перше, бо просто хоче (і може). Навіщо РФ в 90-х лізла в Придністров’я, навіщо запалювала Чечню, навіщо окупувала частину Грузії та України? Через фантомні мрії завжди бути “великою імперією”.

По-друге, РФ має й доволі прагматичні розрахунки. Стосовно Молдови, тут Росії потрібен хаос з кількох причин. Приміром, тому, що через Молдову проходять важливі для України транспортні шляхи (а це – важіль тиску, коли в країні війна). Або й тому, що подальша інтеграція Молдови в ЄС сприятиме посиленню України, а також – поступово – органічну інтеграцію в ЄС Придністров’я (а це – втрата Кремлем можливості шантажувати Молдову).

Що ж стосується Грузії, то вона – найважливіша частина транспортного коридору Північ-Південь (Росія (північ) – Закавказзя-Іран-Індія-Шрі Ланка).

“Без Грузії у росіян не вийде нічого блокувати і бикувати. А це – базовий вплив на Індію, між іншим. Плюс це частковий контроль Азербайджану і Туреччни, бо, до прикладу, нафтопровід Баку-Джейхан іде через Грузію. І взагалі, Грузія багато чого може псувати цьому альянсу. Ще важливо: Грузія під контролем

Росії ставить Вірменію в географічний кут і не залишить їй шансів вирватися від Росії”, – зазначає політолог Вадим Денисенко.

І наостанок. Чому варто вивчати сценарії, які Росія втілює в Молдові та Грузії. Тому що поки існує “московська тюрма народів”, сусідні нації будуть знаходитися під смертельною загрозою, вважає заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь.

“Реванш можливий не лише в Молдові та Грузії. Реванш імперії можливий в Чехії, Словаччині, Балканських країнах, а в Угорщині він вже стався. Для українців головне розуміти – ніколи не можна розслаблятися і давати хоча б мінімальний шанс московським силам повернутися. Через церкву, політику, бізнес – не важливо. Навіть якщо ми станемо членами ЄС і НАТО. Бо вони завжди будуть намагатися, поки імперія існує”, – зазначає він.

І хоча в Україні зараз ніхто не зацікавлений у появі відверто проросійських політичних сил, а після припинення бойових дій українці дійсно не голосуватимуть за дружбу з РФ, однак вони підтримають тих, хто обіцятиме, що війна більше не відновиться…

Ярослав Конощук

www.unian.ua